У полоні грошей

Скільки себе пам'ятаю, я весь час їхав по накатаній колії. Спочатку садочок, потім школа, тепер вища освіта, і все це для того, щоб здобути її - хорошу роботу. Для чого мені вона? Звичайно, щоб втілити свої мрії у життя, наприклад, великий будинок, авто фірми Lexus, відповідний статус у суспільстві - коли на тебе дивляться, як на поважну людину, яка чогось таки досягнула. Але чи було це спочатку? - Ні. З самого дитинства я хотів стати вченим (так я називав винахідників) - тобто працювати над чимось новим, грандіозним, і через це здобути світове визнання. Так склалось, що я зрадив своїй мрії дитинства.

Під час мого навчання в школі я отримав доступ до грошей. Починаючи з малих, які були призначені для купівлі булочок. Потім до більших, що дарували близькі на свята, на зразок дня народження. Тоді я відчув ту магічну силу грошей. Їх можна було просто витрачати, можна було збирати, і після того знову ж таки тринькати, але із ще більшим задоволенням. За допомогою них можна було впливати на людей і на їх ставлення до мене. Гроші в борг могли легко посварити з будь-ким, хто ще вчора був у хороших відносинах з тобою. Відчувши їхню магічну силу, яка так і притягувала до володіння ними, я накинув на себе ярмо і став в'язнем. Чим більше моїх потреб задовольнялось, тим більшими вони ставали, і важливішою ставала для мене роль грошей у цьому світі.

Але парадокс в тому (особливо в Україні), що грошима володіють зовсім не ті люди, які дійсно добре виконують свої функції на роботі та віддаються їй на всі сто. Такі люди все одно отримують тільки більш-менш непогані засоби для існування. Які б надприбутки не отримували роботодавці, вони не піднімуть просто так зарплату працівникам, бо головне для них - мінімізація витрат на виробництво. Виходить, треба самому організовувати власний бізнес, що, звичайно, займе не один рік роботи на когось, для того, щоб відкласти відповідні матеріальні ресурси. А життя минає… І коли ти порпаєшся угору, а все одно опиняєшся внизу, починаєш усвідомлювати, що весь час надіявся на майбутній добробут, і бачиш, що реально вже немає часу і колишнього здоров'я для реалізації цього всього, і ти починаєш задумуватись. Чому треба було весь свій час тратити, щоб отримати щось більше, ніж є на теперішній момент? Для чого треба було лізти з шкіри, щоб вибратись на наступний рівень? Чому весь твій час забрали гроші, які, по суті, є ніщо, але змушують тебе сильно засмутитись, коли їх не вистачає, і коли ти бачиш, що тобі не світить досягнути того, що ти запланував спочатку? Тоді по-справжньому порожньо, і ти задумуєшся про початкові цінності та плани.

Хоча можливий ще інший варіант. Ставши економістом і зробивши все можливе, таки вдалось здійснити те, що запланував. Тоді можна подивитись зверхньо на тих людей, які будуть здаватись слабкими, бо не змогли досягти того ж, що і я. Відтак появиться і гордість за омріяний Lexus RX400h з гібридним двигуном, який набагато менше забруднює атмосферу в порівнянні із звичайним авто. Усвідомлення того, що я менше забруднюю навколишнє середовище тільки підвищить мою пихатість до того рівня, що я почну тащитись від власних газів… Але що це все буде означати? Тільки те, що я пішов на повідку своїх бажань. Оглянувшись назад, я отримаю подібну пустоту, як і в першому випадку. І знову постане питання - невже це те, за чим я прийшов на цей світ?

Без того всього можна обійтися. Люди, які були у таборах, в яких не було чого поїсти і місця, щоб в теплі поспати, жили і без елементарних речей, які ми вже маємо, але про які навіть не задумуємось, бо трактуємо їх, як належне. Так чого ж треба людині, щоб жити в гармонії і не бути в'язнем своїх безконечних бажань? Як жити так, щоб гроші були, як простий додаток, а не як ціль життя? Як знайти той баланс між необхідним та непотрібним для життя? Відповіді на всі ці питання лежать десь далеко у кожному з нас. І тільки ми самі можемо вирішити, як провести власне життя так, щоб, оглянувшись в старості назад, просто усміхнутись і прийняти смерть.

Максим Хіміч