Лірика

Не втрачай часу

"Я забув про те, що важило... я забув..." Люди інколи забувають про те, що створені для того, щоб жити. Щоб ЖИТИ, а не існувати. "Бути чи не бути? - ось в чому питання". Думаю, ти здогадуєшся, звідки ці слова, які неодноразово зринали у твоїй головешці. І кожного разу ми кажемо: "Так. Бути." А чи так воно є?
...Тоді лише пізнається цінність часу, коли він втрачений... Поглянемо одним оком на життя декого з нас. Кава та канапка - протирання штанців на парах - чай з булочкою - приліплена жуйка під партою - нудні до блювоти години їзди в маршрутках - якась робота - розтринькані грошенята на безглузді та безрезультатні посиденьки... сон... довгий і тривалий... Вічне ходіння по колу без початку і кінця.
...Сліпий кобзар торкається струн бандури. Ллється тужливий звук по площі, якою щодня топчуться десятки тисяч ніг, беззвучний звук. Перетворюється в пил, наповнює сліди людей, що пройшли мимо. Зрячі чи не бачать простягнутої руки поводиря?...
Так, ми перестали помічати прекрасні речі у світі. Весь час повторюємо: час - це гроші. Не погоджуюсь із таким твердженням. Час - це щось цінніше, це багатство, яке не купиш. Інколи його так багато, що аж засмоктує у позачасовий вир, наче пилососом вітчизняного виробництва. Але ми не здаємось, втішаємо себе думкою: завтра все буде гаразд. А от коли прийде це "завтра"? Ніхто не знає відповіді на дане запитання, але всі оптимісти. І тоді ми починаємо вбивати час: спати, щось жувати, бігти, а, може, і себе вбивати. Таким чином, трощити його стрілки, заштриховувати поділки на циферблаті. Проте бувають інші випадки, трохи кращі - це відбувається тоді, коли наші будні наповнені бурхливими, шаленими, фантастичними, неперевершеними митями, які чомусь пролітають повз нас зі швидкістю світла. І потім ми всі здивовано поглядаємо на зірки нічного неба, запитуючи самі себе: "Ну, чому саме тепер? Чому грандіозність та прекрасність такі короткочасні?"… Починаємо гнатися за часом, шпортатись, падати…
…Тиша. Невгамовна стрілка годинника ритмічно відраховує секунди. Одна, друга, третя. Повільно спливає дорогоцінний час. У шаленому вирі буття по спіралі кружляє людину епоха. Знизу - догори, згори - донизу. Ніколи й подивитися на годинник.
Оля Граб

Як прожити життя правильно

Мене завжди хвилювало це запитання, адже навіть просто ідучи по вулиці, роблячи наступний крок, таку незначну на перший погляд дію, можна усвідомити, що все не так просто. Переступивши у наступну клітинку - дороги назад немає. Ви, звичайно, можете розвернутися і зробити 10 кроків назад, але не вернути того одного, унікального. Мить непомітно вислизнула. Так от, звідси і мій страх. Я боюся, щоб моє життя не пройшло так само, як і бездумно зроблений крок.
Я не знаю як ви, а я знайшов для себе спосіб із цим боротися (я так думав). Формула до неможливості проста: кожну наступну вагому дію треба робити так, щоб по її виконанню, оглянувшись назад, ви ні про що не шкодували. Взагалі, можна використати принцип будь-якої гри - ти граєш правильно доти, доки віриш в правильність своєї стратегії.
Він

***
Всі про політику і націю говорять,
А мали б говорити про любов,
Словами один одного позорять,
Жадають проливати кров.

Всі наче статуї із дерева й заліза,
А очі, як вогненний жар,
І всі кудись не йдуть, а лізуть,
Лиш бачачи попереду кошмар.

Усе в їх головах мерзенно спопеліле,
Душа обвуглена, розтята на куски.
Вони не зна, що там за чорним - біле,
Але до нього кілометри висоти.

І лиш душа, що духом осягає небо,
Дотягнеться до світлого тепла,
Та душу змалку виплекати треба,
Щоб потім не спустошитись до тла...
4erry

***
весняне Сонце бродить по бруківці
спостерігає за бабцями на галицькому
які з загадковими посмішками
продають первоцвіти і братики

Сонце посміхається у вічі тим
хто намагається одарувати весну
барвистими тканинними квітками
натякаючи що місто це цвинтар

і підіймається Сонце понад цим всім
ненароком сполохавши птахів
іде на ратушу з башти якої
спостерігає за пустою біганиною

і лише ввечері стомившись від всього
купує собі проліски і йде спати
за високий замок попередньо
випивши гальбу бурштинового пива
Надя Мейлер

Любить тебе немає сили,
Горить сльоза і випікає слід,
Любов моя зломала крила
Й перетворила серце в лід.
Щемить у грудях, серце плаче,
Від ненависті душа болить,
А мить життя така красива,
Що хочеться й сміяться, і тужить.
Вже тінь сховалась за туманом,
І місяць світить, як кришталь,
Та зорі не сховаєш за обманом,
Любові полум'я ще так іскрить!
Приймає спокій знову тіло,
Солодкий сон бере своє.
І знову в мене виростають крила,
Бо ти - це усмішка й життя моє!
Вікторія Панькович

Викладачі і методисти!!!
Поки ніщо нас не спиня,
Ми совість хочемо очистить,
зробивши щире зізнання:
Ми визнаємо всі прогули,
На лекціях - пусті ряди.
Просто весна нас підманула,
Тож всі претензії туди:
Бо це через її погоду
І промені такі ясні,
Ридають курсові роботи
Під наш веселий дружній сміх.
А семінари та практичні -
Тут взагалі конкретний спад...
Відвідуєм аналогічно:...
Що прямо в шоці деканат.
Просто такі от ми - студенти:
В турботах зранку й допізна.
А пари, лекції, предмети
Відмінено:
Бо в нас - ВЕСНА%)))!!!!!!!
КуКуRyDza