Файне місто ДРОГОБИЧ!

03_02_bud1.jpg, 22 kB

Недалеко від гори Тептіж жило собі колись (а це "колись" було близько Х-ХІ ст.) село Бич. Та прийшли злі орди і обманом спалили його (це тепер всі знають, що голубок з дому віддавати не можна, бо з ними можуть прилетіти вогняні ганчірки, а тоді люди неписемними були і не знали).

Ті ж, хто після пожежі живі залишилися, часу гаяти не стали, і по другу сторону річки Тисмениці звели нове поселення - Другий Бич. Так, за легендою, народився Дрогобич.

03_02_bud1.jpg, 22 kB

Старезне місто Дрогобич одразу почало розквітати. А все через сіль (ну просто як в казці). Солі було багато, а люди без солі нікуди, от і росло місто, красивішало. Та що там сіль?! В ХІХ ст. знайшли нафту, і понеслося… А потім прийшли комуністи. Все спаскудили: церкви поруйнували, в синагозі зробили меблевий магазин, на кладовищі - житлові будинки, в університетах - катівні, побудували коробок високоповерхових і, на щастя, зникли.

Сьогодні Дрогобич - яскравий приклад європейського міста, яке побувало в еміграції і знову хоче повернути собі аристократичний статус. У центрі міста, як і в кожному поважному центрі Європи, височіє Ратуш, а навколо нього Площа Ринок. Місто, за звичаєм, розбудовувалося в чотири сторони від Ратуша, відповідно центр найкрасивіший і, так би мовити, найменш зіпсований прогресом. Цікаві місця розкидані повсюди, але чим далі від центру, тим більше пахне совковщиною.

03_02_bud3.jpg, 24 kB

Гуляючи по старенькій, але вічній бруківці, ви знайдете Готичний костел св.Бартоломея, заснований Владиславом Ягеллою на початку ХV століття. Той костел бачив таке, що Голлівуду і не снилося: козаки, поляки, татари, росіяни, війни… Коли його будували, то в одну із стін замурували руку, стопу і обличчя язичницького ідола, при чому так замурували, щоб усі бачили. В середині костелу готичністю віє від кожного підмурівка, а доповнює враження нетихенький орган.

Відступимо від костелів і перейдемо до синагог. Взагалі в Дрогобичі євреїв не любили: в межах міста жити не дозволяли і трошки принижували (ну, як всюди). Але останні були настільки розумними, що змогли побудувати в Дрогобичі найбільшу в Східній Європі хоральну синагогу. Хоча, це не завадило совітам перетворити величну споруду в магазин меблів, а потім просто знищити. Стоять собі зараз руїни, але одного погляду на них достатньо, щоб зрозуміти історію нації… і не тільки української.

03_02_bud4.jpg, 36 kB

А тепер про головну гордість міста. Колись у Дрогобичі жили чумаки. І не було у них церкви. А якщо й була, то не така, яку б їм хотілося. Вирішили вони помінятися з кимось: сіль на храм Божий. Так їх занесло аж в Прикарпаття. Звідти в 1657 році привезли готову розкладну церкву - Храм св. Юри. Він з куполами і галереями був зібраний без жодного цвяха і досі слугує, частково, як музей, а на великі свята - і як церква. Щодо церков… також не забути б монастир ордену Кармелітів - церкву св. Трійці (вони були прості і босі, тобто Кармеліти. Члени ордену давали обітницю жити в бідності й допомагати їм подібним, а босі - ще й не носити взуття). Храм св.Трійці - один з найбагатших храмів, які мені доводилося бачити, а вночі він просто неперевершено красивий завдяки вправній, святковій ілюмінації…

03_02_bud5.jpg, 21 kB

Писати про Дрогобич можна багато і довго. Та, як на мене, краще один раз побачити, ніж 100 раз прочитати чи почути. Для тих, хто вирішить відвідати батьківщину І.Франка та Ю.Котермака є декілька попереджень. По-перше, як туристичне місто Дрогобич не надто розвинувся: там є всього один чи два готелі з помірними цінами. По-друге, невеличка частина населення міста досі живе в радянському союзі і може без проблем нахамити, послати чи й обдурити. І, по-третє, ввечері по сучасних частинах міста краще самому не гуляти: можна натрапити на представників рідкісного підвиду - "Гопнік звичайний". Все ж інше для поціновувачів прекрасного й старовинного - дрібниці. Приємних вам подорожей!

Оксана Мартин