Поезія

Не гальмуй

Ти дав мені крила і сказав:"Лети".
Одне питання: я і ти,-
Лише б зв'язок цей зберегти.

Стою і дивлюся у кут.
А ти! Чому не відкриваєш парашут?
Лише б упасти на батут.

Один мцсяць - один крок.
Чому ж не тиснеш на курок?
І не сприймай мене, як тих ляльок.

Набридло вже це сум'яття.
І шоколаду вже не люблю я.
Скільки ще чекати того дня?

Ступаєш другий крок, наче дитина.
І не малюй дешевої картини,
Бо не для тебе ця малина.

Поглянути у твої очі. Є надія?
Ще жевріє...
Лише б дізнатись: голубі вони чи сірі...
Оля Граб

Бо неоднаково мені...

Хоч в Києві буваю дуже рідко,
Зате приїхав я на самий Новий рік.
Проблема газу загострилась дуже різко,
Що я зі Львова до Києва швиденько втік (біля влади тепліше)

Оскільки я стурбована громадськість,
То вирішив я взяти інтерв'ю.
Сумлінно обіймав політиків я наших,
І ось таке від них почув.

Шановні друзі, погляньте на ці руки,
Вони ніде і ніколи не крали.
Хоч кума часом й візьмуть на поруки,
Зате свого, Москві не віддадуть!

На днях махну на лижі у Карпати,
Зате, як звідти я вернусь,
Не будем кланятись, як в Білорусі бацька
З Туркменії вам газ я привезу.

"Москва мене ловила й не впіймала"
Сказаа гордо й непохитно Леді Ю.
Якщо б вона нам газу не давала
Підем на штурм й проколемо трубу.

Усе сміття Московське виметеш мітлою
Ахметова закинем, аж в Рязань.
Весь чорноморський флот заберем Україні
І ще раз продамо "Криворіжсталь"

Іду,Іду: "проффесор" Янукович
На розі вішає новий плакат
"Всі тухлі яйця - на Росію"
Там виміняєм їх на газ.

Іду, а далі назустріч мені Петя
Проблема газу ? В нас нема.
Усе погано в Україні
Пустіть пес комуністів до керма

А далі, як загне такі слова,
Нібито сказав і сам Тичина.
"Всіх панів до одної ями
Буржуїв за буржуями
Будем , будем бить.

Шевченків пам'ятник побачив над Дніпром,
Присів в підніжжі і задумавсь тяжко.
А там забувся неспокійним сном
І тут над вухом залунало раптом

Чому гризтесь, наче пси скажені?
Чом не долаєте гординю у собі?
З'днайте руки , все ж діти однієї неньки,
Бо неоднаково мені...

Іван Мленьків

Інколи ...

інколи відчуваю себе
травою що росте між бруком

у центрі старого міста
я визнаю що щоденний пил
біганина людей
торохтіння трамваю
не поповнюють будні змістом

інколи відчуваю себе
самотнім ліхтарем
із жовтим світлом
що освітлює шлях
для заблукавших вночі людей
що шукають зв'язку зі світом

інколи відчуваю себе
деревом каштану, що квітне у травні
біля порохової вежі
моє листя заплутується
поміж електродротів
які не дають мені вирватися у недосліджені межі

всього того що навколо мене
всього того де мене ще не було
всього того де я ніколи не буду
але я думатиму про це доти
їдопоки не зрозумію
ким ж я себе всетаки відчуваю

Надя Мейлер